|
Вже не часто снишся, слава Богу, Не ввижаєшся щомиті, як тоді... Затягло туманами дорогу, І побігли тіні по воді. І весь день не замовкали дзвони, Над полями линуло мені – Найсильніше чути від Іони На дзвіницях Лаврських вдалині. На гілках бузкових підстригаю Кетяги, що нині відцвіли; Старовинними валами скраю Два ченці задумливо пройшли. Світе рідний, оживи, тілесний! Душе моя зцілена, прозрій! Дарував, як милість, Цар Небесний Нелюбові спокій крижаний.
|