|
Рідше в сни приходить, слава Богу, Більше не ввижається ніде. Ліг туман на збілену дорогу, І на плесо бистра тінь паде. Цілу днину не вмовкали дзвони Над ріллистим простором землі. Тут дзвіниці Лаврські від Іони Над усе сильніші в дальній млі. Із кущів бузкових буйноквітних Зрізала гілки, що відцвіли. Мурами укріплень старожитних Два монахи тихо перейшли. Світ збагненний, рідний і тілесний, Ти мені, незрячій, розповий. Дав цілющий трунок цар небесний – Нелюбові спокій крижаний.
|