|
Подзвіння біля стін монастиря, Немов вечірній благовіст природи... І, сизокрила, в потьмянілі води Схиляє свій поблідлий лик зоря. Біліють понад лукою човни, За ними линуть нетутешні тіні. Година дум, гіркотний час прозріння, Як тихо сходить місяць світляний!
|