|
І місяць, нудьгуючи в хмарній імлі, В світлицю глянув з вікна. Там шість чарок стоять на столі, І з них порожня одна. То муж мій, і я, і друзів гурток Новий зустрічаємо рік. Чого ж це кривавий вина ковток Неначе отрута – опік? Господар, що руку для тоста підвів, У нерусі дивнім завмер: – Я п’ю за землю рідних полів, Де ми лежимо тепер. А друг, зазирнувши в обличчя мені І щось пригадавши, відрік: – А я, – він гукнув, – за її пісні, Де ми живемо повік! І третій ту думку вгадав мою, Що я плекала сама: – А я, – він додав, – за того я п’ю, Кого ще з нами нема!
|