|
І місяць, сумуючи в хмарній млі, До покою тьмяно зорить. Там шість приборів стоять на столі, І порожній один стоїть. Це мій чоловік, я і друзі мої Зустрічаємо новий рік. Чого ж мої пальці – мов у крові, І напій, мов отрута, обпік? Господар, що склянку вина підняв, Був поважний – недвижжя само: «Я п’ю за землю рідних галяв, У якій ми всі лежимо!» А друг, що глянув в обличчя мені, На спомин раптовий свій Озвався: «А я – за її пісні, В яких усі ми живі!» Та третій, котрий нічого не знав, Коли повила його тьма (Те ж думала й я сама), «Нам випити треба за того, – сказав, – Кого ще з нами нема».
|