|
Не пити нам із однієї склянки Води холодної, солодкого вина, Не цілувати в губи на світанку, Надвечір не зітхати край вікна. Ти – сонця пал, я – місяця сіяння. Єднає нас лише одне кохання. Завжди зі мною вірний, ніжний друг, Смішлива дівчина з тобою поряд, Відводиш сірі очі, йдеш за пруг... Ти – винуватець присмутку і горя. Зріденька зводять нас мости, кути. Так спокій нам судилось берегти. Твій голос – у моїх нових рядках. А у твоїх – мій подих і стремління. О, є багаття непідвладне тлінню. Його не знищать забуття і страх. Якби ти знав, які жадані й любі Твої обвітрені рожеві губи!
|