|
Не будем пити з однієї склянки Води чи солоденького вина, Не цілуватись на межі світанку, Надвечір не мовчати край вікна... Ти сонця ждеш, я – місяця спливання, Та й досі нас поєднує кохання. Завжди зі мною ніжний, вірний друг, Смішлива дівчина з тобою поряд. У погляді – обави сірий пруг. Ти – винуватець присмутку і горя. Ще зрідка зводять нас мости й кути. Так спокій нам судилось берегти. Твій голос – у моїх нових рядках... А у твоїх – мій подих і стремління. О, є багаття непідвладне тлінню. Його не гасять забуття і страх. Якби ти знав, які жадані й любі Твої обвітрені рожеві губи!
|