|
Не пити нам із однієї склянки Води, ані солодкого вина, Не поцілуємось ми рано-зранку, А ввечері не глянемо з вікна. Ти сонцем дишеш, я – нічною тьмою, Проте любов’ю ми живі одною. Мій вірний друг зі мною день при дні, Весела подруга з тобою поряд. Та острах твій – провиною мені, І через тебе я неначе хвора. Короткі стрічі наші, як завжди. Так спокій нам судилось берегти. Лиш голос твій звучить в моїх рядках, Мій подих – у твоєму вірші віє. О, є вогонь, якого не посміє Торкнутися ні забуття, ні страх... Коли б ти знав, як мені зараз любі Твої рожеві пересохлі губи!
|