|
О ні, не той потаєний художник, Що помережав Гофманові сни – З чужої і далекої весни Ввижається смиренний подорожник. Повсюди він по місту зеленів, Він рясно прикрашав широкі сходи, І з смолоскипом співів про свободу Психея поверталася домів. А в нашому четвертому дворі На радість галасливій дітворі Крутилася шарманка однонога, А я життя, мов мед п’янкий пила, Мене в твої палкі обійми завела Єдина, всім нам суджена дорога.
|