|
Ніяк не таємничий той художник, Що звідав буйні Гофманові сни, – Мені з чужої, дальньої весни Знов мариться сумирний подорожник. Він прикрашав у місті кожен схил, І брук майданів, і широкі сходи, Коли з пісенним факелом свободи Псіхея в мій верталася приділ. В четвертому ж дворі, у глибині, Награючи до танцю дітлашні, Крутилась катеринка однонога, Життя у дзвони било... І вела Мене шалена кров до тебе – це лягла Одна, усім рокована дорога.
|