Йшов праведник Лот за посланником Бога По чорній горі, по каміннім краю, Та в серці дружини озвалась тривога: Поглянь ще хоч раз на вітчизну свою, На вежі червоні й майдани Содому, На двір, де ти пряла, співала, цвіла, На вікна порожні отецького дому, Де мужу своєму дітей привела. Оглянулась – серце в ту мить скам’яніло. Погасли зіниці від смертної мли, І сіллю прозорою сталося тіло, І ноги швидкі до землі приросли. Чи будуть ту жінку оплакувать люди? Чи, може, хто скаже: то втрата мала? Та серце моє ту жону не забуде, Що душу за погляд один віддала.
|