|
Коли місячний жах плюскотить – Все в отруйному розчині місто. Без надії заснути й на мить Бачу в зелені мли мимохіть І не море, й не власне дитинство, Не метеликів рій, не квітник, Де гряда білосніжних нарцисів, Не якийсь там шістнадцятий рік... А лиш танець, застиглий навік, Надмогильних твоїх кипарисів.
|