|
А ти тепер сумний, такий безсилий, Відречений від мрії і від слави, Але для мене невиправно милий, І чим темніший, тим ще більш ласкавий. Ти п’єш вино, твої нечисті ночі, Що дійсно є, не знаєш, що у сні, Але зелені ще ці згубні очі, – Напевно, спокій не знайшов в вині. І серце тільки – тільки смерті просить, Клянучи всю незграбність долі. Та вітер з заходу приносить Твої слова сумні поволі. Чи повернутися до тебе я посмію? Під батьківщини блідим небом Співати тільки, згадувати вмію, А згадувать мене не треба. Минають дні, примножують печалі, За тебе Бога як мені молити? Вгадав: моє кохання – це крижалі, Що навіть ти не міг його убити.
|