|
А ти тепер важкий і сумовитий, Відрікшийся від слави й суєти, Але для мене непоправно милий, І чим темніш, зворушливіше ти. Ти п’єш вино, твої нечисті ночі, Що наяву, не знаєш, що у сні, Але зелені болісні так очі, – Не знайдеш, видно, спокій у вині. Тільки швидкої смерті серце просить, Повільність долі клянучи, поглянь. А вітер західний частіше все приносить Звук закидів твоїх, твоїх благань. Хіба до тебе повернутися я смію? Під блідим небом на землі моїй Тільки співати я і згадувати вмію, А ти мене і згадувать не смій. Так дні ідуть, печалі примножають. Як же за тебе Господа молить? Так, ти вгадав: моя любов така є, Що навіть ти не зміг її убить.
|