|
А ти тепер похмурий і безкрилий, Відречений від слави і від мрій, Але для мене непоправно милий, Зворушливий у сутіні своїй. Ти п’єш вино, твої нечисті ночі, Ти наяву не знаєш, що вві сні, І потьмяніли зеленаві очі, Бо не знаходиш спокою в вині. І серденько швидкої смерті просить, Неквапні проклинаючи роки. І часто вітер західний приносить Твої благання й докори гіркі. Хіба ж до тебе повернути смію? У рідній стороні моїй сумній Я лиш співати й згадувати вмію, А ти мене і згадувать не смій. Минають дні, примножують печалі. Який тебе врятує оберіг? Ти відгадав: любов моя безкрая, Убити навіть ти її не зміг.
|