|
А в книгах найостаннішу сторінку З-поміж усіх найбільше я любила, – Коли були вже зовсім не цікаві Герой і героїня, і минуло Вже стільки літ, що й жалю не лишилось, І автор сам, здається, Забув початок повісті своєї, І навіть «вічність посивіла», Як мовиться в одній чудовій книжці, Та зараз, от за мить Скінчиться все, і автор знову буде В безповоротній самоті, а він Ще прагне зберегти свою дотепність Чи пащекує, – Господи прости! – Фінал доточуючи пишномовний, Такий, наприклад: ...Тільки в двох домах У тому місті (назва неясна) Зостався профіль (хтось його накреслив На білосніжному вапні стіни), Не чоловічий, не жіночий: повен Таємним смислом. Кажуть, як проміння – Низький, зелений місяць азіатський – Опівночі по стінах пробігає, А особливо в новорічний вечір, То чується якийсь найлегший звук: Одні його чиїмсь плачем вважають, Вдається іншим розрізнить слова. Але це диво досить всім обридло, Прибульців мало, а місцеві звикли, І, кажуть, вже в одному з тих будинків Закрито килимом проклятий профіль.
|