І знову осінь суне Тамерланом, У вуличках арбатських тиша тиш. За полустанком десь чи за туманом Шлях непроїжджий день у день чорніш. Так ось вона, дорога та остання! Світ начебто оглух. Стихає лють... Гіркота гефсіманського зітхання, Євангельської старості могуть.
|