|
Ще жовтим вечоріє світ. Квітнева ніжна прохолода. Ти запізнився на сто літ, Та все-таки тобі я рада. Іди до мене ближче, сядь, Дивись веселими очами: Ось синій зошит, він, поглянь, Дитячих літ моїх – віршами. Пробач, що не впивалась небом І сонцю теж раділа мало. Пробач, пробач, що замісь тебе Я серце іншим віддавала.
|