|
Дав мені юність обтяжливу, Стільки печалей у ній. Як же, у щасті зневажена, Боже, віддячу Тобі? Довгую пісеньку, ластячись, Славі співає журба. Жінка зваблива, прекрасна ще, Скупості й долі раба. Ані ружею, ні стеблинкою Я не буду в садах Отця. Я тремчу полохливо жаринкою, Я боюся дурного слівця.
|