|
Світа раніше, ніж світало вчора. О шостій я прокинулась, тому що так близько у вікні – й мені – бадьоро капіж бубнив, провіщеннями мучив. Ось голосок, розірваний на схлипи, що зріс у струмінь і струнке стогнання. Маслини перетворюються в сливи: вода синіє в склянці нездоланно. Густіше ранок набирає силу, кида у сніг і слух синичу зграю. Зіниці пофарбовані, ма’ть, синню, та синє дзеркало я не узнаю. Так цілковито сповнююсь я зором, що рань не веселить, хоч довгождана. І – ненаситним пестієм простору – дивлюсь на синій томик Мандельштама.
|