|
Ніколи простір тут не був грайливий, та обережний колір-анонім – і виверт п’яток, ночі мімікрія: Нема серед черемух ночі, ні. Та є щось, є! – це думка циферблату, що зміг звести два гостряки в зеніт. А пахощі вже не ідуть на благо годиннику: він недолад дзвенить. Безкровні форми неба і фіорду. Порожніх впадин випитий вже цвіт. Дивинкою японського фарфору черемухи дрижить розкрилля віт. Прославивши ніч друзками від ражу, годинник западає в забуття. Зір зайнятий приречено й звитяжно черемховою гронкою буття.
|