|
Одного дня, схитнувшись на межі Всього, що є, відчула наче тілом, Як тінь, непереборна, ошеліла, Життя мого спиняла віражі. Ніхто не знав, лиш зошиту здалась Та сама мить, як я свічки згасила, Запалені для того, щоб творила. Без них піти з життя не спромоглась. Які ж це муки! Близько підійшла До їх кінця! Не мовила ні слова. До віку старшого давно готова, У пошуках ще молода душа. Я стала жити, довгі будуть дні, Та з того часу мукою земною Я кличу неоспіване ще мною, Все інше – це блаженство на землі.
|