|
Зійшов вже місяць й мститься всім за муки, За болісно-пихату далечінь... Лунатики вже простягають руки Й приречено крокують без причин. На крилах нелюдського розуміння, Ще втомлені вагомим світлом дня, Летять вони, прозорі ці створіння, У відсвіт місяця вслухаючись, летять... З таким же скнарим і холодним блиском, Без жодних обіцянок, мерехтить Й собою вабить творчості колиска, Та згоди вимагає в ній зростить. Чи сили є її здолати муки Та зачарованість усіх прикмет? Чи зліплять з місячного сяйва руки Вагомий і відчутний всім предмет?..
|