|
Що сталося? Сама собі дивлюсь – вже цілий рік не вмію і не знаю складати вірші, німоту чомусь тяжку в моїх губах я тільки маю? Ви скажете – але вже є строфа, чотири в ній рядки, вона готова. Я не про те. В мені сидить стара та звичка – ставить слово після слова. Порядок цей веде моя рука. Я не про те. Як це раніше було? Коли таке траплялось – ні рядка – щось інше. Але саме що? – забула. Хіба раніш те інше знало страх, коли так грало голосом сміливо, саме, як сміх, сміялось на вустах і плакало, як плач, якщо хотіло?
|