|
Що сталося? В мені мовчать вірші. Вже цілий рік писати як, не знаю. Закрилася в полоні німоти і на вустах тяжку печатку маю. Ви скажете – та ось твоя строфа, чотири в ній рядка, вона готова. Я не про те... В мені уже стара ця звичка – ставить слово після слова. З руки ідуть слова за кроком крок. Я не про це. Раніш щось інше було – вершилося подібне на рядок, та інше щось, а тільки що? – забула. Хіба те інше відало про страх, як пустувало голосом сміливо, саме, як сміх, сміялося в вустах і плакало, як плач, коли хотіло?
|