|
Який привабний лет твоїх коліс! Як ти блищиш рожево й соковито! Дивлюся вслід і не тамую сліз, Що без причини ллються серед літа. І юнці, прикипілій до їздця У променистім і фатальнім сміху, Я видаюся з іншого кінця Лиш равликом, закляклим і затихлим. Прощай! Десь наді мною вдалині Зелений шлях твій міниться і лине. Дві райдуги, два неба, два вогні Скоромно сяють у твоїх колінах. І тіло гостро світиться крізь плащ, Немов стебло у склянці через воду. Якийсь із мене раптом дивний плач Випурхує, зітхнувши, на свободу. Співає голосок твій уві млі Щось на мотив і вічний, і знайомий. Але, дивись, веселий твій політ Моя урівноважить нерухомість. Тому до неба в гойдалці летиш, І страх тобі не забиває духу, Що десь по той бік дошки, супротив Я все гамую протилежним рухом. Допоки в мене тиша й супокій, Твій шум літає по далеких схилах. Допоки я карбую крок важкий, Здіймаєш ти свої зелені крила. Тож пролітай! – Допоки я стою. Тож лепечи! – Допоки я безмовна. За невагомість легітну твою Я тягарем розплачуюся сповна.
|