А наостанок я скажу:
Прощай, люби лиш загадкових...
Як з розуму сходжу, чи йду
До меж безумства – меж зіркових.

Як ти любив... ти пригубив
Любов в загибелі... невдячно...
Чи в цьому справа... – все ж згубив...
Згубив, невміло, необачно...

Роботу скроні... Бог спаси,
Вершать, але... вже впали руки,
І зграйкою мчать навскоси,
зникають запахи та звуки...

А наостанок я скажу:
Прощай, любові кращий в’язень...
Нам не готує зустріч рай,
Прощай, не маєш зобов’язань...
Віктор Харламов2017