А наостанок я скажу: Прощай, люби лиш загадкових... Як з розуму сходжу, чи йду До меж безумства – меж зіркових. Як ти любив... ти пригубив Любов в загибелі... невдячно... Чи в цьому справа... – все ж згубив... Згубив, невміло, необачно... Роботу скроні... Бог спаси, Вершать, але... вже впали руки, І зграйкою мчать навскоси, зникають запахи та звуки... А наостанок я скажу: Прощай, любові кращий в’язень... Нам не готує зустріч рай, Прощай, не маєш зобов’язань...
|