Насамкінець тобі скажу, простимся ми без зобов’язань. Я божеволію, чи йду в височину – кохання в’язень. Як ти кохав? Ти пригубив загибелі. Не в цьому справа. Як ти кохав? Ти погубив, але згубив ти так невдало. Жорстокість промаху... Нема тобі прощення. Живе тіло, блукає, бачить світ дарма, та моє тіло все спустіле. Роботу скроня ще вершить, але помалу, впали руки, і зграйкою, в останню мить, зникають запахи і звуки.
|