А наостанок я скажу:
– Бувай! Кохать мне ти вільний.
Не тямлюсь, чи беру межу
Високих стадій божевілля.

Як ти любив? Лише відпив
Мою біду. Та сенс не в цьому.
Як ти любив? Мене згубив,
Згубив бездарно й помилково.

Жорстокість промаху... Тобі
Немає вибачень. Вже тіло.
Хоч ще живе, та все в собі,
Бо вже до дна все спорожніло.

Працюють раз по раз мізки.
Жива іще. Обвисли руки,
І зграйкою, в усі боки
Тікають запахи та звуки.
Володимир Туленко2017