А наостанок я скажу: – Бувай! Кохать мне ти вільний. Не тямлюсь, чи беру межу Високих стадій божевілля. Як ти любив? Лише відпив Мою біду. Та сенс не в цьому. Як ти любив? Мене згубив, Згубив бездарно й помилково. Жорстокість промаху... Тобі Немає вибачень. Вже тіло. Хоч ще живе, та все в собі, Бо вже до дна все спорожніло. Працюють раз по раз мізки. Жива іще. Обвисли руки, І зграйкою, в усі боки Тікають запахи та звуки.
|