|
В час лютої бурі наче дух руїни Тріщала й гуділа велика пожежа. Палати багатих і бідних хатини Спливали ся разом в огняній потопі. Все місто в тривозі. Шумить і бушує, По вулицях біга народ в переляку; Один вартовий лиш на варті далекій Стоїть наче стовп із руж’єм на плечі. Глядить він на домик при церкві високій, В тім домику жінка і діти його, І дума побожно: «Ану ж божа церков Їх там охоронить від злої пожежі». Та грізно бушує пожежа скажена, Клубами валять ся душнії дими, І швидко неначе намітка червона Обвила всю церков струя огняна. Зітхнув вартовий тим болючим зітханням, Яке лиш батьківські груди підійма, Коли він побачив, що грозить загибель Його любим дітям і вірній жоні. Та вітер гуляє і поривом кождим З пожежі підносить він диму клуби; В ті хвилі оподаль тому вартовому Ввижалася хатка та бідна сім’я. Побіг би, летів би отець нещасливий На поміч коханим, та руський солдат - Ні, він не зламає присяги своєї, Хоч гинь отець, мати, жінка чи сім’я. Зглотилися люди при близькій рогачці, Кричать, нарікають на спільну біду, Та мученик бідний розміреним кроком По вузкій платформі ходить вартовий. Ось хтось і побачив – з очей гренадира Закапали сльози на білий ремінь. Бабуся цікаво підбігла до нього: «Скажи, чого плачеш, голубчику мій?» "He питай! – понуро солдат відмовляє, І гіpкo всміхнувся й на церкву зирнув. - Он там, в тій хатині, обнятій пожаром, горять мої діти і з ними жона.» «Біжи! Адже може ще в пору настигнеш Із тої пожежі їм поміч подать!» «Ні, матінко! Хоч би потім із пожежі, Із попелу їх кісточки позбирать!» «Біжи, чи не бачиш, з вікна рученята Он видно!» – «Ах так, се мій менший синок!» «Спіши ж для рятунку!» – «А Бог, а присяга? Я вірним буть клявся і хрест цілував». Забули в тривозі змінить вapтoвoгo, І швидко пожар до рогачки дійшов, Але гренадир із вузької платформи Без зміни самохіть не смів відійти. Ось стихла над містом пожежа страшенна, А вранці – скрізь попіл, і згарище скрізь. Хто спасся, тікав у широкеє поле... Лиш вірний присязі, повинності й честі Сам коло рогачки стояв вартовий. Стояв без нарікань і серце скріпивши глядів, як курилися згарища церкви; Та на тім страшливім спаленім просторі Ні сліду не бачив своєї хатини. * * *У царській палаті є варта надворна, І в варті тій служить сивий гренадир. В ньогo зір орловий, геройська постава, А на вірних грудях хрести та медалі - Усе те за вірність царю государю. Та коли часами він стоїть на варті І бачить чи вчує тривoгy пожежі, Тоді його очі заходять сльозами.
|