|
Коли незмінною чергою У серце юнака любов торкне, В душі, ворушеній нудьгою та жагою, Ім’я дівчини молодої Не сміє вимовить, хіба крізь сон буркне. Коли звичайною чергою Юнак утрату переніс, Ім’я дівчини вже з журбою, І борючися сам з собою, Зітхаючи, він вимовля без сліз. Коли ж часи пройдуть рікою, Журба давно вже зажила, Він іноді лиш згадкою прудкою Ім’я її з усмішкою гіркою Або байдужно промовля.
|