|
Живуче ти, серце! Тривоги й турботи Тебе не могли побороти. О, чом необузданих пристрастей сила І досі тебе не спалила? Нечутно роки поплили, за весною Вже літо жарке надо мною. Чого ж ти по-давньому все ще гаряче, А щастя все кволе й ледаче? Живуче ти, серце! Огню, знай, святого Природа вітхнула доволі... Які ж іще бурі й тривоги, небого, Тебе тут чекають від долі? О, якби хоч досвід усі твої жалі И надії розніс за життя, На всі твої болі, на всі твої мрії Накинув покров забуття!
|