|
Ти, серце болісне, стражданням тиснеш грудь, Ти – чаша повна переплаву золотого, Тебе зове земля, вінець всього земного, І дзвонів передзвін наснажує у путь. О, попіл часу, о, моє зів’яле тіло! – Лови і удержи зорі́ прощальний блиск... Протягнеться чи ще зими печальний тріск? Нескі́нчене моє посунеться чи діло?
|